Український нокаутер першої середньої ваги Сергій «El Flaco» Богачук  уже сьогодні захищатиме титул  WBC Continental Americas у поєдинку з ганцем  Патріком Аллотою.

Другий місяць поспіль українець утримує 2-гу позицію у рейтингу WBC. Такий стрімкий ріст карʼєри Сергія обумовлений кількістю проведення успішних поєдинків та класом суперників . Для боксера це вже 3-й бій за останні 9-ть місяців.

Суперник українця досвідчений 32-річний ганець Патрік Аллотей  має у своєму арсеналі 42 поєдинки, з них 32 перемоги нокаутом та 4 поразки.

Із кожним новим опонентом Сергій Богачук наближається до поєдинку за титул Чемпіона світу за версією WBC:

«Я готовий до битви за титул! Поки для мене цей бій не буде доступним - я маю бути зайнятим, але коли прийде час, я буду більше ніж готовий».

Сергій Богачук екслюзивно для WBC Ukraine дав  інтервʼю, у якому поділися своїм шляхом та розповів, як проходила підготовка до поєдинку.

- Сергій, розкажи як пройшов твій збір та перша зустріч з опонентом? Які були перші враження?

Ми готувалися, провели гарний збір. Зараз почуваюся вже дуже добре, все клас! У мене досвідчений суперник, вдвічі більше поєдинків ніж у мене. Він дуже не зручний опонент, він і ухиляється, постійно голову опускає, є у нього цікавий удар. Гарний опонент для мене та для моєї практики, для досвіду та рейтингу.

Коли у нас було відкрите тренування, мені дуже сподобалося, що немає зверхнього ставлення. Це була наша перша зустріч, тож це справило на мене враження, адже він був спокійний, без жодних емоцій, поводився як справжній чоловік. Ми відразу привіталися з ним та його командою, потиснули руки, і звичайно, з таким опонентом у радість боксувати. З попередніми суперниками було не так, зазвичай всі поводилися зверхньо, зарозуміло, намагалися спровокувати на конфлікт. Такі речі зазвичай робляться зі страху. З Патріком абсолютно інша ситуація, тому якщо він такий емоційно-стабільний, значить і у ринзі можна очікувати на будь-що, це точно буде цікавий бій. Можливо і буде нокаут, але за нокаутом гнатись не буду. У моїй карʼєрі є такий досвід, коли я погнався за нокаутом, думав, що зловив момент якраз коли опонент підсів. Рекорд тоді був 18-0, і усі перемоги нокаутом, тож я прагнув зробити 19-ту перемогу нокаутом, але нокаут вийшов трохи не у той бік. Зараз я сміюся з цього, але це гарний досвід.

- Ти дуже близький до поєдинку за титул Чемпіона світу за версією WBC, поділись, як ти до цього готуєшся,  і що тебе мотивує?

У мене великі обʼєми тренувань, проводжу спаринги з різними боксерами, роботи дуже багато, я постійно готуюсь. Тільки вперед, бо як тільки ти зупиняєшся, це все. Бокс постійно прогресує, і тільки ти зупиняєшся – зразу втрачаєш позиції. Треба постійно багато працювати, до того ж ми вже дуже близько до поєдинку за титул. Найбільше що мені тут подобається, що тренер завжди мені каже правду. Наприклад, якщо я гарно провів спаринг, то він каже, що я нормально провів спаринг, якщо я відпрацював не дуже добре, він так і каже мені, що було погано. Тобто він не робить мені цю «ведмежу послугу», і я чітко знаю над чим маю працювати. Я готуюсь, постійно багато тренувань. Я хочу бій за титул і буду боксувати з тими, у кого є титули, все інше мені не цікаво.

- Де ти зараз тренуєшся?

Зараз я тренуюся у залі Менні Роблеса, у Лос-Анжелесі. Тут ми і проводили збір. Мені їхати до залу десь 40 хвилин від дому. Це такий більш мексиканський район і ця локація мені дуже імпонує. Мексиканці дуже щирі, дружелюбні, теж такі сімейні, чимось схожі на нас по менталітету. У залі є хлопці, які приходять тренуватися, у них ще навіть немає професійних поєдинків у моїй вазі, або деякі лише провели пару поєдинків по аматорам, просто хлопці з вулиці. Буває, що я проведу 8-м раундів у спарингу вже із хорошим досвідченним боксером, і тренер кличе цих хлопців допрацювати зі мною ще декілька раундів. Вони одягають рукавиці та виходять із задоволенням, ще й можуть мені гарний бій такий влаштувати, особливо коли я вже трохи виснажений спарингами. Я вже змучений, а вони лізуть і бʼють, такі класні пацани. Справжню мексиканську школу боксу мені тут влаштовують, це круто, бо хто проходив мексиканську школу боксу, ті готові у поєдинках до будь-яких подій. Дуже класний досвід!

- Як почалася твоя карʼєра, ти завжди хотів бути боксером? Як ти прийшов до того, там де ти є зараз?

Це дуже цікава історія! Я виріс у Вінниці, у дуже поганому і бідному районі, водоканал називається, гадаю назва говорить сама за себе, це окраїна міста, де повсюди гуртожитки. Мама тягнула одна трьох синів, ми жили досить бідно, тобто, всього вистачало, як на той час, але грошей особливо не було... Усі спортивні гуртки були платними і потрібно було ще кудись їздити, щоб потрапити на тренування. Я дуже сильно хотів займатись! Бився з хлопцями у дворі, дивився різні фільми і завжди хотів бути у першу чергу хорошим бійцем. Бажання було завжди, але я не знав куди мені йти, до кого, бо все що було поруч до місця де жив було платним. І тут одного дня у школу приходить тренер, я тоді був у 4-му класі, десь 11 років. Він розповідав, що відкриває спортивний клуб, у якому буде секція боксу. Що ж мене у цьому всьому вразило найбільше – це було безкоштовно! Я не міг у це повірити, що аж перепитав ще раз. У той же день, я взяв зсобою ще два друга і ми разом пішли шукати цей зал. Це було моє рішення, адже тебе навчають, тренують, все показують, можна побитися з кимось під час спарингів, і усе це задоволення – безкоштовне! Знайшли, записались і почали тренуватися. Так  і почалася моя боксерська карʼєра.

Коли проходили змагання – це було справжнє свято. Ми отримували різні дипломи, медалі,  кубки, то щастю не було меж. У мене зараз має бути бій і це для мене не таке свято, як було тоді. Я памʼятаю як ми разом збирались, розминались, готувались, брали зсобою поїсти,  бо іноді свою пару потрібно було чекати пів дня на змаганнях, до того ж ти ніколи не знав, хто буде твоїм опонентом. Під час новорічних змагань мотивація була дещо інакша. Там давали цукерки при нагородження, і тоді у нас була справжня битва на цукерки, з посмішкою згадую той час, було дуже весело.

Перший тренер не на довго затримався, і коли зʼявився новий, мені не дуже подобалось. Я вже був на змаганнях і бачив, який результат показують інші хлопці та розумів, що потрібно щось змінювати. Я змінив тренера – це Микола Андрійович Мантівський, з яким я досі спілкуюся, він мені можна сказати як батько. Він досі тренує у Вінниці, у нього дуже гарні вихованці, які показують хороші результати. Коли я почав тренуватися у нього тренуватися, він був дуже суворий, дисципліна понад усе, пропустити тренування було неможливо, а хто і намагався, тих просто виганяли. Для мене школу було не складно прогуляти, а от прогуляти тренування – нереально. Микола Андрійович  дуже багато зробив для мене у житті, постійно правильно спрямовував і багато чого показав у житті. Батько був у моєму житті, вони не жили разом з мамою, але він підтримував мене, проте справжню важливу роль у моєму становленні зіграв саме тренер. Зараз він проводить безкоштовну секцію  у себе в залі та  школах. У нас багато талановитих людей та дітей. Це потрібно розвивати, і коли у мене появилися можливості я дуже хотів вирватися з того, де я був. У мене була лише одна можливість вирватися, і це саме бокс. Нині, деякі мої друзі дитинства у вʼязниці, хтось став наркоманом, багато хто пішов не по тому шляху, і в мене міг бути такий самий шлях, якби я не вирвався через бокс… Пригадуючи все, можна було б зняти цілий фільм, я хочу показати, що все можливо і переконаний, що це точно когось замотивувало б. Було складно, коли всі мої друзі гуляли, а я йшов на тренування з великою сумкою, де будеш пихтіти, щоб чогось досягти, бо знав, що хочу кращого майбутнього.

Маючи  перший розряд, я поїхав на Чемпіонат України з боксу серед молоді, на відбірковий Чемпіонат світу. На той час, я переміг 3-х майстрів спорту, двох кандидатів у майстри спорту та виграв Чемпіонат України. Це була така сенсація, адже я  нокаутував тоді місцевого львівʼянина, під якого робився цей Чемпіонат України у Львові, а він у свою чергу вже був Чемпіоном Європи. Я вийшов і нокаутував його. Так я став Чемпіоном України та потрапив на Чемпіонат світу.

Скучив за Україною?

Дуже, скучив, хочу в Україну, але я розумію, що в Україні зараз важко. Я хочу стати Чемпіоном, хочу допомагати Україні, я хочу прославляти Україну!

 Коли почалась війна, двоє моїх близьких друзів пішли в ТРО, а я на той час був у Вінниці, мені потрібно було продовжити візу, але все затягувалось. Я не розумів чому так довго, коли раніше все робилось за місяць, а тут я пів року не міг отримати візу, і ніхто не міг мені пояснити чому так. Одного ранку я прокинувся, і мама сказала, що почалася війна. Ще пів року я перебував в Україні, поки намагався зробити документи, щоб виїхати, як спортсмен і продовжувати далі йти до своєї мети та підіймати український прапор. Багато моїх друзів пішли в ЗСУ. Я вагався, також хотів разом із ними, але вони завжди відмовляли мене. На моє бажання піти з ними, вони завжди казали, що я маю бути на ринзі, і боксувати, аби прославляти Україну, розказувати, що у нас відбувається та залучати допомогу. «Їдь, і якщо хочеш нам допомогти, краще боксуй та перемагай, заробляй гроші і відправляй нам дрони або іншу допомогу, ти будеш так корисніший ніж з нами!», - це слова моїх друзів. Мене постійно підтримувала моя дівчина, яка повторювала знову і знову, що потрібно завершити те що почав, що саме там я номер один, що саме в боксі я маю досягти вершини. Окрема вдячність моєму промоутеру – Тому Льоффлеру. Він постіно був на звʼязку зі мною, підримував, питав що потрібно, допомагав. Він стільки доклав зусиль та коштів, щоб я опинився тут, де я зараз, хоча насправді міг просто забути і все.

Деякий час ми разом із дівчиною провели у Польщі, поки чекали на візу, це був складний період, адже за місяць ми змінили 10-ть квартир. Я не міг залишити її в Україні, особливо після того, як прогулюючись  Вінницею над нам пролетіла ракета, ми не встигли зреагувати, як почули вибух дуже близько. Після цього я твердо вирішив, що вона має поїхати зі мною. Ми вже тут трішки обжились, почали зʼявлятися друзі,наші українці, без неї було все зовсім не так. З рідними поруч на багато легше, є з ким поділитися і той хто розуміє тебе.

 До речі, зараз на бій також підтягнув багато наших українців. Підтримую звʼязок, із Віктором Славінським, також наш боксер, з хлопцями зі збірної. Із Зубенком також, він колись боксував в Українських отаманах, і також у збірній України був. Вони теж прийдуть підтримати мене.

 Коли був бій Сергія Деревʼянченка, то я  зібрав цілу команду, Зубенко та Ігор Нестеров також були. Я просто подзвонив  і сказав, що ми їдемо на бій. Ми маємо збиратись разом, та підтримувати один одного.

Президент WBC Ukraine - Микола Ковальчук підтримав Сергія напередодні поєдинку по відеозвʼязку та побажав перемоги:

"Сергій, ми усі вболіваємо за тебе! Ти вже дуже близько до своєї мети, і ти заслуговуєш на бій за титул Чемпіона світу за версією WBC! Тримаємо за тебе кулаки, покажи усім, що ми козацього роду, успіху тобі!"

Битва відбудеться у рамках шоу «Hollywood Fight Night» від промоутерської компанії Тома Льоффлера 360 Promotions, у Каліфорнії.